Італійське прислів’я «Ai tempi in cui Berta filava – часи коли Берта пряла пряжу» означає в давні часи, за царя Гороха. Повна версія цього прислів’я звучить як «Пройшли ті часи, коли Берта пряла пряжу» і означає не тільки давній часи але і часи яких вже немає, часи, що минули.

Але хто ця таємнича Берта, яка постійно пряде? І чому італійці згадують її у цьому прислів’ї.

Легенда розказує, що нею була Берта Лаонська, на прізвисько Берта Велика Нога, дружина французького короля Піпіна ІІІ Короткого і мати Карла Великого. Адене-Ле-Руа, відомий середньовічний трубадур, в 1270 році написав поему, головною героїнею якої є Берта Велика Нога, прозвана так через те, що одна нога у неї була довша за іншу. Поема розповідає, що під час подорожі до свого майбутнього чоловіка, принцесу Берту викрали і підмінили донькою однієї з її компаньйонок. Але принцесі вдалося втекти і кілька років вона жила в будинку дроворуба, в якого знайшла притулок, і виконувала роботу прядильниці. Пізніше, завдяки природній ваді, підміну було викрито і Берта посіла належне їй місце на французькому троні. З того часу Берта Велика Нога є покровителькою прядильниць.

Інша ж легенда розповідає, що цією Бертою була одна бідна але віддана королю вдова. Одного дня вона подарувала йому відріз легкого полотна, яке виткала власноруч. Король, дізнавшись про її важке становище, щедро віддячив їй і забезпечив її на усе життя. Почувши про таку нечувану щедрість його піддані почали приносити йому в дар найцінніші тканини, які тільки могли купити, але король усім відповідав, що пройшли ті часи коли, Берта пряла пряжу.

***

(Використано матеріал з Dizionario dei modi di dire, Corriere della sera.)