Congiuntivo. Це слово лякає усіх, хто вивчає італійську, а багатьом відбиває бажання продовжувати її вивчати.  Але насправді конджунтив це досить просто. Головне зрозуміти ДЛЯ ЧОГО  він вживається і, як завжди, завчити відмінювання дієслів. А, ну забула сказати: буде тут і кілька винятків з правил, але для італійської мови то норма, а для вас не новина, правда? )))

Congiuntivo в італійській мові: для чого вживається?

На відміну від італійської мови в українській немає modo congiuntivo і власне це ускладнює нам його вивчення.  Але суть його досить проста. Спробую пояснити.

Для того, щоб розповісти про дії/події, які відбувалися, відбуваються чи відбудуться насправді ми, як в українській, так і в італійській мові використовуємо дійсний спосіб дієслова – modo indicativo. Тобто індикатив описує реальність, об’єктивність, впевненість у тому, про що ми розповідаємо. А congiuntivo по своїй суті є протилежним до індикативу і описує не те, що насправді відбувається, а наші здогадки, побоювання, сумніви, суб’єктивну думку тощо.

Наприклад:

Maria parla italiano.  – Марія говорить італійською. (за допомогою індикативу ми описуємо реальний, добре відомий факт: Марія знає італійську, Марія розмовляє італійською)

Mi sembra che Maria parli italiano.  – Мені здається, що Марія говорить італійською. (а за допомогою конджунтива ми розповіли про свій сумнів, свою невпевненість: здається, вона розмовляє італійською)

Pietro è a casa adesso. – П’єтро зараз вдома. (реальність, відомий факт. Я знаю, що він зараз вдома.)

Non penso Pietro sia a casa adesso. – Я не думаю, що П’єтро зараз вдома. (мій сумнів, моя суб’єктивна думка, я не знаю напевне чи він вдома)

Існує ряд слів, після яких обов’язково вживається конджунтив, і це значно полегшує його вивчення і застосування у живому мовленні. Майже (але не всі) усі ці слова означають сумнів, невпевненість, суб’єктивну думку, побоювання, бажання наприклад: supporre, temere, augurarsi, sperare, dubitare тощо. Наприклад:

Suppongo che / dubito che Maria parli italiano. – Допускаю/думаю, що Марія розмовляє італійською. (= це тільки моє припущення)

Temo che Pietro non sia a casa. – Боюся, що П’єтро не вдома. (= це мій страх, моя невпевненість)

Mi auguro che l’esame vada bene. – Сподіваюся (бажаю сама собі), що екзамен пройде добре.

Spero / dubito che Piero sia a casa. – Сподіваюся / сумніваюся, що П’єтро вдома. (= сподівання, сумнів)

Ma il libro dov’è? – Non ho la minima idea dove sia! – А де книга? – Я не маю ані найменшого уявлення де вона.

Цих слів звичайно є набагато більше але про них я напишу у наступних статтях.

Ще кілька слів про modo congiuntivo  в італійській мові

Congiuntivo в італійській мові має 4 часи: presente, passato, imperfetto та trapassato. Їх ми також розглянемо у наступних публікаціях.

На останок додам, що розмовна мова має тенденцію до спрощення й італійська не виняток. Тому не дивуйтеся, якщо спілкуючись з італійцями ви помітите, що вони забувають про конджунтив і замість нього тулять всюди modo indicativo. Але вас я, все-таки, закликаю до гарного і правильного використання мови! Congiuntivo є ознакою хорошої мовної підготовки, і обов’язково використовується у навчальній та робочій сферах.