Розставимо наголоси

В італійській мові розрізняють звуковий та графічний наголоси. Звуковий наголос має місце при вимові слів, а графічний, відповідно, при написанні. Зазвичай графічний наголос на письмі не застосовується окрім деяких випадків.

Наголос пишеться:

  1. Коли наголос падає на останній склад слова: perché, chissà, giovedì, laggiù, università, caffè, più, ciò, può і т.д.
  2. В односкладових словах, коли наявність наголосу призводить до зміни значення слова:
    • ché, в значенні причини чи результату дії, тобто, коли це слово замінює perché. Наприклад: Non chiamarla ché è ancora arrabbiata con te. (Сhe (без наголосу) – який, той, що?);
    • dà – 3 особа однини дієслова dare. (da – прийменник);
    • – день: due volte al dì – двічі на день. (di – прийменник);
    • là, lì – там, туди. (la, li – артиклі жіночого та чоловічого родів);
    • né – сполучник «ні»: non ho né fame né sete; né carne né pesce. (Ne – частка, яка означає частину від цілого; займенниковий прислівник.)
    • Sì – так. (Si – частка в зворотних дієсловах, особовий займенник і т.д.)
    • Слова blu, re та tre коли вони входять в склад інших слів: gialloblù, viceré, ventitré і т.д.
    • Sé – займенник, напр. È troppo pieno di sé. Коли ж sé вживається разом зі словом stesso, то воно пишеться без наголосу. Але в множині наголос знову з’являється – sé stessi: L’autore parla di se stesso. > Gli autori parlano di sé stessi. В даній ситуації наголос потрібен для того, щоб не сплутати sé stessi “самих себе” з se stessi – сполучником «se (якби, якщо)» та формою Congiuntivo дієслова stare (stessi).
  3. В багатоскладових словах, якщо зміна наголосу призводить до зміни значення слова, а з контексту не відразу зрозуміло про що йдеться. Проте таке вживання наголосу зустрічається дуже і дуже рідко. Напр.:

Loro càpitano > il capitàno
Tu desìderi > i desidèri
I prìncipi > i princìpi
Sùbito > subìto.

Як ви вже помітили графічний наголос є двох видів: «´» accento acuto («гострий» наголос) та «`» accento grave («важкий» наголос), які позначають закриті та відриті голосні відповідно. Фонетику залишимо в стороні, так як відкрита і закрита вимова голосних не є критичною, на значення слів не впливає і на слух різниця не сильно відчувається. Але на письмі ці два наголоси залишаються важливими.

Почнемо з найпростішого, а саме: à, ò, ù, ì – завжди пишуться з accento grave в кінці слова, якщо наголос падає на останній склад (università, virtù, buondì, però).

А тепер складніше: буква е може писатися як з accento acuto é так і з accento grave è.

È з accento grave пишеться в таких випадках:

  • дієслово essere в 3-ій особі однини: è;
  • в словах іншомовного походження: caffè, narghilè, tè;
  • в іменах: Noè, Giosuè;
  • в словах: cioè, ahimè, ohimè, piè.

É з accento acuto пишеться:

  • в passato remoto: poté, ripeté і т.д.
  • в словах, які містять в своєму складі слово ché: perché, affinché, benché і т.д.
  • в словах, які містять в своєму складі слово tre: ventitré, sessantatré, trentatré і т.д.
  • в словах, які містять в своєму складі слово re: viceré і т.д.
  • в деяких односкладових словах: sé, né, ché і т.д. (про які вже згадувалося вище);
  • В слові mercé (книжк. милість, пощада. Наприклад: сhiedere mercé – просити пощади).